Брат 2

Щось тисне в грудях, душить горло знов, І важко підібрати ті слова. Я вірші не писав уже давно, Та змовчати мені вже сил нема.

Я виплакав усе, нема сльози, Чекав тебе, очікував дзвінок. На серці - крижанії морози. Чужим раптово став мій кожен крок.

Пробач, що поруч не було мене, Пробач, що руку вчасно не подав. Пробач, що так і не зберіг тебе, Хоч старшим братом себе називав.

Я часто думаю про миті і про дні, Про кляті шістсот метрів висоти. Що бачив ти у зболеному сні? Кого згадав ти серед темноти?

Та знаю точно — страх тебе не взяв, Ти смерті прямо подививсь в лице. Ти був із тих, хто очі не ховав, Хто йшов вперед, коли темніє все.

Як важко не було — ти мовчки йшов, І болю не показував мені. Без їжі, без води сидів ти знов, Та жартував про долю на війні.

"Комусь ще тяжче", — тихо говорив, І посміхався навіть у біді. Ти не хотів, щоб хтось із нас ревів, Як тяжко там було без нас тобі.

Приліт розбив будинок біля вас, Посипалися гори, тони скла. Ти зняв його на відео і враз: «Нічого… є і гіршая біда».

Ти сином був, якого не знайти, І батьком, щирим другом для усіх. І воїном, що йшов лиш до мети: Подарувати дітям своїм сміх.

Зі мною тридцять літ ти поруч йшов, Ти менший брат, я старшим був завжди. Я думав, що для тебе шлях знайшов, Але відважним став ти назавжди.

Ми схожі так були — казали всі, Не можна було навіть відрізнить. Як промені на вранішній росі, Що зникли назавжди, а не на мить.

В один момент неначе світ пропав, І все навколо втратило свій цвіт. Неначе з серця шмат мій хтось украв, Шматок мій довжиною тридцять літ.

Та знаю: якби поруч був тепер, Ти б тихо мовив, як казав завжди: «Тримайся, брат, і вір, що я не вмер, І скоро повернуся я сюди."

Find this song on YouTube